Роковини Голодомору. Рана яка не зможе загоїтись

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!»

В. Симоненко

Ці вихідні видались для України сповненими подіями, в яких переплелись минуле та майбутнє нашої країни, українського народу та державності. 

Вирував парк Тараса Шевченка, Хрещатик та Євромайдан. А на схилах парку Слави мерехтіли лампадки та розходилась луна від дзвонів Печерської Лаври на вшанування пам’яті жертв голодомору – акту геноциду проти українського народу у 1932 – 1933 роки.

 Вже в о пів на одинадцяту нічого не свідчило про те, що до пам’ятника жертвам голодомору уранці завітали Президенти України та запилили Свічки пам’яті. Прийшли тишком, не привертаючи уваги, і тільки з новин та офіційного сайту Президента України можна було згодом дізнатися про цю подію. Прийшли окремо від народу, протокольно.

Повертало на третю і тоді сповнився парк державними прапорами, ватагами пластунів, представниками духовенства та людьми, що у роковини страшної для України трагедії за велінням серця прийшли до меморіалу пам’яті та скорботи.

Жодних політично маркованих наметів та прапорів, лише державні прапори з жалобною чорною стрічкою, та двоє розгорнули банер з написом «Голодомори – криваві злочини комунофашизму». 

Залюднився парк о чверть на четверту учасниками Скорботної ходи під державними прапорами, очолену лідерами опозиції Арсенієм Яценюком, Олегом Тягнибоком та Віталієм Кличком з родинами.

І безтілесний голос з динаміків розірвав тишу Дніпрових схилів, закликавши помолитись за народ, що став жертвою голодомору – наймасштабнішого злочину комуністичного режиму, офіційно визнаного актом геноциду Українського народу законом, прийнятим 2006 року Верховною радою України, засудженого рядом країн у всьому світі як жахливого злочину проти народу України та всього людства. 

Але патетику сумлінно складеної промови перевершила втіленим у ній людським болем українська колискова для дітей Голодомору, від якої невимовно стиснуло груди і сльози котились по щокам людей.

Відтак, біля меморіалу відбулася панахида, яку відправили Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет, ієрархи представлених в Україні церков. Свічки пам’яті біля меморіалу запали всі області України, представники громадських об’єднань та політичних партій, посольств іноземних держав в Україні. 

Завершились заходи з відзначення 80-х роковин Голодомору Загальнонаціональною хвилиною мовчання та акцією «Засвіти свічку», під час якої чисельні вогники свічок розігнали сірий присмерковий туман як символ незгасаючої пам’яті та віри у майбутнє народу. 

Це був непересічний захід, який свідчив про те, що пам’ять народу жива і ятрить рана, яку наніс Голодомор українським родинам. І в цьому контексті постає питання: чи мають можновладці при побудові курсу зовнішньоекономічної політики зважати на той факт, що Росія наразі створює супротив в Раді ООН при розгляді питання визнання Голодомору геноцидом, не визнає існування власної історії українського народу, розтоплюючи новітню історію України в загальному казані історії СРСР. Беззаперечно мають і повинні на це зважати! Бо уроки історії – найболючіші.

Катерина Вербова спеціально для ОСНОВИ