ОСНОВА: Вшанування пам’яті Кобзаря

Вчора Україна відзначала річницю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ця дата є пам’ятною для багатьох українців. Ми би хотіли поділитися своїми спостереженнями святкування цієї події.

Член нашої організації відвідав пам’ятник Тарасу Шевченку та підготував розповідь про події які відбулись біля нього.

***

Ранок 9 березня вирішив розпочати з вшанування пам’яті Тараса Шевченка, та відвідати його пам’ятник, який знаходиться в парку Тараса Шевченка біля червоного корпусу Національного університету ім. Тараса Шевченка.

Піднімаючись на ескалаторі в метро на станції Льва Толстого звернув увагу на літню пару, яка стояла переді мною, чоловік тримав букетик жовтих квітів.

Підходячи до парку Тараса Шевченка помітив, що периметр парку оточено міліцією, в парк нікого не пускають, вірніше пускають лише по перепусткам. Значить наші високопосадовці ще не поклали бюджетні квіти.

Пройти можна було по другій стороні Володимирської вулиці та встати біля головного входу червоного корпусу університету ім. Тараса Шевченка. Там зібралися люди з жовто-синіми прапорами. Дорогу їм перегороджував паркан та молоді міліціонери. Я звернув увагу, що відсутня будь-яка партійна символіка та партійні прапори, лише жовто-сині.

Вставши на сходинках університету, вирішив зачекати коли дозволять підійти до пам’ятника. Попереду побачив літню пару, на яку звернув увагу в метро, яка також чекала можливості пройти та покласти квіти.

Чекаючи почав роздивлятися людей, більшість з яких були літні жінки та чоловіки, які тримали прапори та розмовляли на якісь свої теми переважно російською мовою. Зліва від мене стояли три хлопці, один з яких знімав натовп на відеокамеру.

Раптом всі оживились, до головної алеї парку під’їхали машини. Літня жінка яка стояла і розмовляла з подругами розпочала бігати поміж прапороносців та кричати «Хлопаем! Хлопаем!». Люди розпочали хлопати, десь почулось «Ганьба!», однак ніхто не підтримав. Розпочала грати музика, через хвилин сім все закінчилось, машини розпочали роз'їжджатися.

А ми, запарканці, дивилися на цей бліцкриг держпосадовців та дорогих німецьких автомобілів. У хлопця зліва щось зашипіло, я оглянувся, він дістав маленьку рацію та сказав «Та б**ть, из-за этих знамен ничего не видно, кажется все разъехались».

Міліція розпочала знімати паркан, я підійшов до переходу, щоб перейти в парк. Прапороносці стояли та продовжували розмовляти на свої пересічні теми, жінка яка командувала хлопати, обходила ряди та казала «Никому не расходится, уходим вместе…».

Біля пам’ятника Шевченку розпочали збиратися люди, з’явилася перша колона з прапорами «Конгресу українських націоналістів», розпочався мітинг за організацією «Просвіти». Потім підійшла колона з прапорами «Батьківщини», ще трошки та з’явилися колони «Удару» та «Свободи».

Декілька молодих людей біля мене розпочали розгортати прапори «Нашої України», згадуючи часи майдану, ці п’ять помаранчевих прапорів були сиротами на фоні кількості прапорів «Свободи», «Удару» та «Батьківщини». Підійшла невеличка колона з прапорами «Народний рух України», попереду стояла жінка яка скомандувала «Пять человек с одной стороны памятника, другие с другой. Пошли!».

Продовжувався мітинг «Просвіти», проте виступаючі більше говорили про політичні проблеми. Я побачив літню пару з метро, вони вже поклали квіти до Тараса та стояли із знайомими.

За цей час біля головного входу почали збиратися депутати від опозиції, приїхав Мірошниченко та Іллєнко. Пізніше приїхав Яценюк, ще трохи пізніше Тягнибок. Я не побачив Кличка. Мітинг «Просвіти» закінчувався та розпочинався мітинг опозиції.

Нажаль свято пам’яті Тараса Шевченка перетворилось на політичні акції, як влади так і опозиції. Влада у кращих традиціях радянського часу з парканом, міліцією, піонерами-прапороносцями (наразі літного віку, та напевно отримавши винагороду за свою «сознательность», а не тільки партійне спасибі). Опозиція з політичним мітингом та з можливістю організації ще однієї партійної тусовки. Напевно це і є відображенням сьогоднішньої української політики, як від влади так і від опозиції.

Що сподобалось? Сподобались люди, які прийшли не на політзахід, а до Тараса Шевченка, деякі із них були з дітьми.

Хотілось би, щоб це свято стало національним святом, а не політичним, щоб вшановувалась пам'ять Кобзаря, а також проводились культурні заходи.

А ще хотілось, щоб зараз, поки ще це політичний захід, більше людей приходило, по-перше своїми очами побачити цю політику, а по-друге вшановуючи пам'ять Тараса Шевченка показати що це свято може бути і не політичним.